Міста для людей, або чому я так люблю Європу

Даний матеріал – чергова порція ниття, виплеск тихої гніву від того, як українські міста не пристосовані до життя. Мені, як людині, якій вдалось побачити не одну заграніцу, це якнайбільш очевидно. Та про деталі поговорімо далі.

Пропоную розглянути декіляка суттєвих відмінностей, а також виділити найбільш актуальні та важливі, на мій погляд.

Дороги

Близько 90% доріг в Україні – в жахливому стані. Це фейл, який уже став предметов більшості жартів та приводом “побідкатись” щодо влади.

Найгірше те, що навіть в урбанізованих містах така ж історія: дороги розбиті, невдало організоване паркування тощо.

Тротуари

Вони горної якості, нерідко із спеціального тактильного матеріалу.

Прибудинкові території

На жаль, в Україні забудовник – типовий ворюга із 90х, який особливо не замислюється над кінцевим результатом, та завше розраховує на швидкий наплив грошей інвесторів.

На жаль, в Україні ми стаємо свідками появи височенних копілок для людей, де не продумано нічого, окрім самих капсул.

Паркування

Українські міста не пристосовані до великих об’ємів трафіку, якого з року в рік усе більше і більше. Відповідно авто слід десь паркувати. Де? Звісно ж там, де захочеться.

Каральні інститути працюють погано, а платити за паркування ментальність не дозволяє. Купив корито – ляпни ним хоч на піщохідному переході. А чо, зручно ж)

Смітники

У школі мені твердили, що чисто там, де не смітять, а не де смітників море. Так от, ніхрена. Я, звісно, ціную свій нарід, але нерідко він нагадує гнилу свиноту. Думаю, варто допомогти їм.. , можливо частина гівна упаде в смітник, а не під ноги.

Дорожні переходи

Їх більше, та і в цілому вони продумані, доступні для пішоходів. Наприклад, в аеропорту імені Сікорського, що у Києві, досі не покладений верхній шар асфальту. У зв’язку з цим, людям доводиться долати смугу перешкод із десятків бардюрів, де, навпаки, повинен би бути зручний з’їзд.