Чому я проти багатоквартирних мурашників у Києві
Столиця України – Київ, – велике місто із достатньо серйозним населенням – близько ~3-4х мільйонів. Це непогано для бізнесу, місто щороку стає пристанищем для нових компаній, що вибрали столицю як центр розробки/аудиту/обслуговування, або просто аутсорсу.
Це також добре для забудовників, які повинні враховувати потреби платоспроможного населення, і сприяти розростанню хорошого житла у достатньо пустинному місті.
Проте щось пішло не так, і містечко заполонили дешеві новобудови-мурашники, які зручно оселились в усіх районах мегаполісу. Про те, чому я проти таких будинків – далі в статті.
Трохи історії
Ще на початку 20го століття виникла потреба у недорогому житлі для робочих, при чому як у Європі – так в СРСР, який лише почав зароджуватись.
В Німеччині активно забудовувались панельні райони, які буквально збирались на місці забудови. Це були невисокі будівлі 2х-3х поверхів, які простягнулись у Берліні, наприклад.
“Афінська хартія”
Афінська хартія – містобудівна маніфест(1933 рік), складений архітектором Ле Корбюзьє, у якому розглядалось питання планування забудови міст. Результатом став кардинальний перерозгляд сучасної забудови.
Оскільки робітникам не могли запропонувати житлову площу великих розмірів, будо вирішено компенсувати це хорошим громадським середовищем коло дому, а для гарного освітлення встановлювали великі вікна.
Таким чином населення, згідно прийнятого, повинно було відчувати себе в куди більшому комфорті як вдома – так і на прибудонковій території.
СРСР
А в СРСР грошей, як відомо, було мало. Потреби людей якось влаштовувати хотілось би, а тому почалась солідна індустріальна забудова. Наказ зверху прилетів – 3м кухня, 2 – вбиральня і тд. От і почалась забудовна вакханалія.
І це уже щось, адже до закінчення війни люди не надто й вірили, що коли-небудь отримають бодай своїх 20 квадратів, та ще і “безплатно”. Згодом почалась ера комуналок, які тісно приїлись в пам’яті багатьох наших бабусь та дідусів.
Сучасні забудови та чому вони лякають
На жаль, сьогодні нерідко можна знайти щось таке у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах пост-СРСР. Такі коробочки здатні умістити немало людей, також вони непогано продаються, і, що зрозуміло, користуються популярністю. Та проблема в тому, що це аж зовсім не комфортне житлове середовище.
Так, можливо, усередині значно більші площі, а також достатньо хороші умови, порівняно із вище згаданими “хрущовками” тощо. Та практично завжди прибудинкова територія страждає від поганого упорядкування, відсутні нормальні дитячі площадки, а також у ролі паркінку пиступають усі вільні ділянки при домі. І це неправильно. Це жахливо. Лякає.
Невже складно відтворити такий собі оазис у місті, як це, наприклад, роблять скандинави?
Висновок
Як на мене, люди повинні більше думати не лише про прихисток над головою, а також над комфортом зовні, наявністю усіх побутових плюшок та умов для комфортного життя, як це роблять, наприклад, у більш цивілізованих державах, де питання комфорту дещо на іншому рівні сприйняття.
