Йду вулицею. Лежить людина. Нерухомо. Обличчям догори, очі закриті, ознак життя не видно. Може, спить. Може, п’яний. А може, інфаркт, інсульт, передозування — звідки мені знати? Я не лікар, я просто перехожий.
Перше, що вражає — не сама людина. А те, що всі проходять повз.
Байдужість
Люди йдуть. Хтось дивиться, хтось відводить погляд. Ніхто не зупиняється. Десятки людей за хвилину — і всім байдуже. Можливо, думають «п’яний, нехай лежить». Можливо, поспішають. Можливо, не хочуть проблем.
Зупиняюсь я. Потім підходить жінка. Потім бабуся — і розповідає історію, як її саму колись у схожому стані прийняли за п’яну. Їй стало погано на вулиці, впала, а люди проходили і казали: «Менше пити треба». Ніхто не допоміг, поки не приїхала швидка, яку викликав хтось із перехожих.
Поступово збирається кілька людей. Хтось радить викликати швидку, хтось каже «та він просто спить». І тут підходить якийсь тип — і ляскає людину по обличчю. Просто так, без попередження. Чи він його знав, чи вирішив таким чином «розбудити» — не знаю. Виглядало дивно.
Дістаю телефон, набираю 112.
Дзвінок на 112
Раніше вже телефонував на 112 — досвід був більш-менш, приїжджали досить швидко. Цього разу щось пішло не так.
Оператор відповів, спитав що сталось. Поки що логічно. Але далі почався допит: ім’я, прізвище, точна адреса, чи людина дихає, чи я перевіряв пульс. Відповідаю, як можу. Людина лежить, я не медик, я не знаю напевно чи вона дихає — просто бачу, що не рухається.
Потім мене перемикають на швидку. І все спочатку: ім’я, прізвище, адреса, що сталося. Ті самі питання вдруге. На все це пішло хвилини три-п’ять, поки людина лежить на асфальті.
В результаті приїхала поліція. Не швидка — поліція. Може, вони ближче були, може, у них більше досвіду з такими випадками. Перевірили — живий. Алкоголік, заснув у невдалому місці. На щастя, нічого серйозного.
І поліція теж взяла мої дані. Утретє за цей час. Для рапорту.
Що не так
Я розумію, що є протоколи. Я розумію, що диспетчерам потрібна інформація. Але коли людина лежить без руху — хвилини можуть бути критичними.
Подвійне опитування
Чому 112 і швидка питають одне й те саме? Інформація не передається між ними автоматично? У 2026 році, з усіма нашими цифровими сервісами та Дією, чому я маю тричі диктувати своє прізвище?
Геолокація
Я дзвонив з мобільного телефону. Чому система не бачить мою локацію автоматично? Технічно це можливо вже років десять. В багатьох країнах Європи це давно працює. У нас — диктуй адресу вголос, згадуй назви вулиць, шукай номери будинків.
Пріоритети
Спершу відправте допомогу, потім уточнюйте деталі. Моє прізвище може почекати тридцять секунд, людина на асфальті — можливо, ні.
Того разу все закінчилось добре. Але якби це був інфаркт? Якби кожна секунда була на рахунку?
Що робити, якщо бачите людину без свідомості
На основі цього досвіду — кілька порад:
- Не проходьте повз: я розумію, що не хочеться зв’язуватись, але уявіть, що це ваш рідний. Зупиніться, оцініть ситуацію.
- Спробуйте привернути увагу: голосно заговоріть, торкніться плеча. Якщо людина реагує — вже легше. Якщо ні — дзвоніть.
- Телефонуйте 112: так, буде опитування, так, це займе час. Але це краще, ніж пройти повз.
- Що казати оператору: де ви (адреса або орієнтири), що бачите (людина лежить, не рухається), чи є видимі травми. Коротко і по суті.
- Не бийте людину по обличчі (як згаданий вище персонаж): серйозно, це не метод реанімації. Якщо в людини травма голови чи шиї — ви можете зробити значно гірше.
- Залишайтесь на місці: якщо можете — дочекайтесь приїзду допомоги. Ви свідок, ви знаєте контекст.
Отже
Система екстреної допомоги — це те, що має працювати ідеально. Тому що коли вона потрібна, зазвичай немає часу на помилки і зайві питання.
Хочеться кращого. Хочеться, щоб 112 працювало так, як має працювати у 2026 році — швидко, з автоматичною геолокацією, без подвійних опитувань. Щоб перші секунди розмови йшли на відправку допомоги, а не на з’ясування мого по батькові.
Того разу пощастило — людина просто спала. Але наступного разу може бути інакше. І хотілося б знати, що система готова.
