Як працюють сучасні системи ППО та ПРО

Якщо буквально 100 років тому для наземної повітряної оборони використовували неточні зенітні пушки, то сьогодні їх роль зайняли надскладні системи типу Patriot, ізраїльський Залізний купол або усім нам відомий С-300 чи Бук. Розкажу без глибоких деталей, як це обладнання здатне знешкодити повітряні цілі на різних висотах.

Що таке ППО ПРО

Метою систем протиповітряної та протиракетної оборони є унеможливлення або зниження руйнівної складової повітряного удару. Об’єктом цілі таких систем може бути як ворожа ракета, снаряд, чи будь-яка інша повітряна ціль типу штурмовика чи дрона.

Класифікація

• На військових кораблях системи повітряної оборони передбачають швидкострільні гармати, що випускають велику кількість снарядів та характеризуються великою ефективністю для цілей на низьких висотах. Також це може бути ешелонована система, яка також включатиме комплекси середньої та дальньої дії, які є аналогами систем армійського рівня.
• Сухопутні війська експлуатують системи близької дії, якими є переносні зенітні комплекси типу Stinger, або системи армійського рівня, такі як Patriot, NASAMS, С-300 і аналоги.
• ВПС експлуатують винищувачі різних поколінь, які здатні нести ракети повітря-повітря.

Наземні системи армійського рівня

Наземні системи протиповітряної оборони складаються з основних компонентів:

• Радіолокаційний блок (радар): радіолокаційна станція, метою якої є своєчасне виявлення повітряної цілі, її основних характеристик, таких як швидкість, траєкторія польоту та потенційна ціль. Використовує метод радіолокації, заснований на випромінюванні радіохвиль та реєстрації їх відбиття від об’єктів. Він же первинний радіолокатор.
• Командний пункт: пункт управління системою. В певних випадках передбачає можливість “розумно” контролювати необхідність збиття цілі, якщо вона, наприклад, прямує до населених пунктів чи стратегічно важливих об’єктів.
• Система запуску: ракетні установки, звідки стартує ракета.

Система може розташовуватись статично, або на шасі (гусеничному чи колісному), що передбачає її мобільність та здатність покривати необхідні ділянки повітря.

ПЗРК

ПЗРК — переносний зенітно-ракетний комплекс, що є достатньо ефективним в боротьбі з авіацією, або ракетами, при вчасному виявленні. Характеризується системою наведення, типом головки самонаведення (оптична, радіолокаційна тощо).

Системи повітря-повітря

Військова авіація дуже ефективна в боротьбі з повітряними цілями дальньої дії, коли необхідно відстежувати та знешкодити ворожу ракету, або літак. Для збиття “з повітря” використовують ракети типу “повітря-повітря”, що з’явились ще після 2 світової. Діляться за типом системи наведення, серед яких:

• Радіокомандна: вимагає точного слідування винищувача за ціллю, летить на основі даних з винищувача.
• Радіолокаційна: автономна автоматизована ракета, що ділиться на 2 типи: активна і напівактивна радіолокаційна. Якщо перша не залежить від постійної “підсвітки” бортом-носієм, друга вимагає, щоб літак опромінював ціль до закінчення перехоплення, що обмежує його маневр та, відповідно, є більш ризиковано.
• Інфрачервона: наводиться на тепло.
• Оптико-електронна: характеризується електрооптичним наведенням.